Определение ВАСУ о необходимости более полного изучения материалов дела при взыскании налога на благо в виде прощенного долга по валютному кредиту

Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«06» вересня 2017 р.

м. Київ

К/800/5707/17

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Херсонської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Херсонської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 9 листопада 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 2017 року, —

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2016 року ОСОБА_4 (далі — позивач, ОСОБА_4) звернувся до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень — рішень Херсонської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області (далі — відповідач, контролюючий орган) від 23.09.2016 року №0010641305, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 113 449,80 грн., в тому числі за основним платежем 90 759,84 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 22 689,96 грн., №0010651305, яким визначено суму грошового зобов’язання з податків та зборів, у тому числі з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 9 193,86 грн., у тому числі за основним платежем 7 355,09 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1 838,77 грн.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 9 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 2017 року, позов задоволено, оскаржувані податкові повідомлення-рішення визнано протиправними та скасовано.

Рішення судів обґрунтовано висновком про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, якими позивачу визначено податкові зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб та зобов’язання з податків та зборів не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, а тому такі підлягають скасуванню.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4

Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що фахівцями контролюючого органу проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи — платника податків ОСОБА_4 з питання отримання додаткового блага у вигляді суми боргу, анульованої кредитором за період з 01.01.2015 року до 31.12.2015 року, за результатами якої складено акт від 02.09.2016 року № 683/21-03-13-05/НОМЕР_1.

Відповідно до висновків контролюючого органу, викладених у акті перевірки, позивачем порушено вимоги пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, пп. 1.4 п. 16№ підрозд. 10 розд. ХХ Податкового кодексу України, що призвело до не нарахування та несплати податку на доходи фізичних осіб за 2015 рік у сумі 90 759,84 грн. та військового збору у сумі 7 355,09 грн.

Висновки фахівців контролюючого органу про порушення вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що позивачем не задекларовано дохід у вигляді додаткового блага (анулювання (прощення) боргу) у сумі 490 339,39 грн. (21 687,53 дол. США) за кредитним договором від 22.07.2008 року № 1601/0708/98-132 та не сплачено з такого доходу податок на доходи фізичних осіб за 2015 рік та військовий збір за вказаний період.

Також, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 08.10.2007 року між ОСОБА_4 та ВАТ «Ерсте Банк» був укладений кредитний договір №014/3728/74/05367, за яким Банк надав позивачу кредит у сумі 75 000 дол. США із сплатою 11% річних. В подальшому банк запропонував укласти додатковий договір, відповідно до умов якого позивач повинен внести на рахунок банку 27 000 дол. США, а залишок заборгованості банком буде анульовано. На виконання умов додаткового договору, 22.10.2015 року ОСОБА_4 було внесено на рахунок банківської установи кошти в сумі 27 000 дол. США, що еквівалентно 610 450,51 грн., в свою чергу банком було анульовано залишок заборгованості позивача в сумі 21 783,29 дол. США.

Відповідно до повідомлення ПАТ «ФІДОБАНК», який є повним правонаступником ВАТ «Ерсте Банк», про анулювання (прощення) боргу, що наявне в матеріалах справи (а.с. 9) 22.10.2015 року банківською установою прийнято рішення про прощення ОСОБА_4 боргу в загальній сумі 21 783,29 дол. США (гривневий еквівалент по курсу НБУ станом на 22.10.2015 року становив 492 504,45 грн.), у тому числі :

— прострочений до повернення кредит (основний борг за кредитом) у сумі 21 687,53 дол. США (гривневий еквівалент — 490 339,39 грн.);

— строкові відсотки за користування кредитом у сумі 95,76 дол. США (гривневий еквівалент — 2 165,06 грн.).

Перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Так, відповідно до пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України доходи — загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Згідно до п. 164.1 ст. 164 Податкового кодексу України базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб є загальний оподатковуваний дохід з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід — будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

За приписами п. 163.1 ст. 163 Податкового кодексу України об’єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи — доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Відповідно до пп. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення правовідносин) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов’язаний повідомити платника податку — боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов’язаний виконати всі обов’язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.

Додаткові блага — кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов’язаний з виконанням обов’язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (пп. 14.1.47, пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України).

Якщо додаткові блага надаються у негрошовій формі, сума податку об’єкта оподаткування обчислюється за правилами, визначеними п. 164.5 ст. 164 Податкового кодексу України.

Платник податку — позивач, у відповідності до пп. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України, зобов’язаний до 1 травня року, що настає за звітним, подати річну податкову декларацію про майновий стан і доходи до органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку як платник податків (податковою адресою), відобразити в ній вказаний дохід та у відповідності до п. 179.7 ст. 179 Податкового кодексу України самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену в декларації.

З аналізу вказаних правових норм, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що боржник, який отримав додаткове благо у вигляді прощення (анульовання) основної суми боргу за кредитом та який був належним чином повідомлений про прощення (анулювання) такого боргу, зобов’язаний відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку.

Проте, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на такий зміст правового регулювання вищенаведених правовідносин та дійшли помилкового висновку щодо правовідносин які склались в даному випадку.

Як вбачається з матеріалів справи (а.с. 9) позивач був належним чином повідомлений про анулювання (прощення) боргу за кредитним договором від 08.10.2007 року №014/3728/74/05367 та про необхідність сплати податку з доходів фізичних осіб та військового збору з суми прощеного (анульованого) боргу та відображення такої інформації у річній податковій декларації про майновий стан і доходи.

Посилання суду апеляційної інстанції на п. 8 пр. 1 р. ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України в даному випадку є недоречними, адже стосується прощеної (анульованої) суми боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, щодо якого було проведено зміну валюти зобов’язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, а тому до правовідносин у даній справі застосовуватись не може, оскільки зміни валюти зобов’язання не відбувалось.

Суд також звертає увагу на те, що однією із вимог пп. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України, за якої до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо, є обов’язкове включення Кредитором (ПАТ «ФІДОБАНК») суми прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено.

Проте, як вбачається з судових рішень як першої так і апеляційної інстанції, під час розгляду справи судами вказаного досліджено не було.

Таким чином для правильного вирішення справи суду необхідно встановити чи включено ПАТ «ФІДОБАНК» анульований (прощений) борг позивача до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощено).

Отже, вказані обставини в їх сукупності свідчить про неповне з’ясування всіх обставин по справі для її правильного вирішення, а тому для повного, об’єктивного та всебічного з’ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які міститься в матеріалах справи або витребовується, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

За змістом частин 4, 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з’ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Принцип всебічного, повного та об’єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Статтею 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 223 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд або для продовження розгляду.

Згідно ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, докази, якими вони підтверджуються та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 — 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, —

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Херсонської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області задовольнити частково.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 9 листопада 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 2017 року у справі № 821/1498/16 — скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили протягом п’яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст. ст. 235 — 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: І.Я. Олендер
Л.І. Бившева
Т.М. Шипуліна

Заказать консультацию бесплатно

Имя

Телефон

×