Постанова Верховного Суду України від 21 травня 2012 року № 6- 20 цс 11

Постанова Верховного Суду України від 21 травня 2012 року№ 6- 20 цс 11

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

  21 травня 2012 року   м. Київ

   

Верховний Суд України у складі:

 

 

головуючого Григор’євої Л.І.

 

   
суддів: Барбари В.П.,

Балюка М.І.,

Заголдного В.В.,

Жайворонок Т.Є.,

Патрюка М.В.,

Пивовара В.Ф.,

  Берднік І.С., Канигіної Г.В., Пилипчука П.П.,
  Вус С.М., Кліменко М.Р., Потильчака О.І.,
  Глоса Л.Ф., Ковтюк Є.І., Редьки А.І.,
  Гриціва М.І.,

Гошовської Т.В.,

Гуменюка В.І.,

Гуля В.С.,

Ємця А.А.,

 

Колесника П.І.,

Короткевича М.Є.,

Косарєва В.І., Кузьменко О.Т.,

Онопенка В.В.,

Таран Т.С.,

Лященко Н.П.,

Школярова В.Ф.,

Шицького Б.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України рішення Верховного Суду України від 1 грудня      2010 року у справі за позовом  ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк”, товариства з обмеженою відповідальністю “Россель”,  ОСОБА_2  про визнання договору поруки припиненим,

 

 

 

в с т а н о в и в:

 

У серпні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 26 червня 2007 року ним було укладено з банком договір поруки, за умовами якого він зобов’язався  відповідати у повному обсязі за виконання ТОВ “Россель” зобов’язань за кредитним договором від 26 червня 2007 року на суму 2 520 000 грн. 31 грудня 2008 року укладено додаткову угоду до договору поруки щодо розміру процентів та відповідальності за порушення зобов’язань за цим договором. У липні 2009 року  йому  стало  відомо про те, що 4 липня 2007 року додатковою угодою між банком та  ТОВ “Россель” без його згоди змінено графік погашення кредиту, внаслідок чого збільшився розмір процентів за кредитним договором на 867 462 грн. Посилаючись на те, що банк не визнає його право на припинення поруки у зв’язку зі зміною зобов’язання без його згоди, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності, позивач просив на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України визнати припиненим укладений між ним та ПАТ КБ “Приватбанк”  договір  поруки  від  26  червня 2007 року та додаткову угоду від 31 грудня 2008 року до зазначеного договору поруки.

 

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 6 квітня       2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 27 липня 2010 року, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання договору поруки припиненим задоволено, у задоволенні позову до ТОВ “Россель” та  ОСОБА_2  відмовлено.

 

Рішенням  Верховного Суду України від 1 грудня 2010 року зазначені судові рішення в частині задоволення позовних вимог про визнання договору поруки припиненим та стягнення з ПАТ КБ “Приватбанк” судових витрат скасовані, у задоволенні позову в цій частині відмовлено.

 

У заяві про перегляд рішення Верховного Суду України від 1 грудня     2010 року  ОСОБА_1 просить на підставі п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України скасувати зазначене судове рішення та направити справу на новий касаційний розгляд, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції до спірних правовідносин положень чинного законодавства, а саме ст. 16 та ч. 1 ст. 559 ЦК України.

На обґрунтування заяви ним додано ухвали Верховного Суду України від 14 липня 2010 року та від 7 липня 2010 року, в яких на його думку по — іншому застосовано положення ст. 16 та ч. 1 ст. 559 ЦК України.

Ухвалою Верховного Суду України від 14 липня 2010 року скасовано ухвалу апеляційного суду в частині відмови позивачу в задоволенні позову про визнання поруки припиненою та залишено без змін в цій частині рішення суду першої інстанції, яким договір поруки визнано припиненим на підставі ч. 1         ст. 559 ЦК України у зв’язку зі зміною зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності.

Ухвалою від 7 липня 2010 року Верховний Суд України скасував рішення суду першої та апеляційної інстанцій, яким з поручителя стягнуто заборгованість за кредитним договором, та передав справу на новий розгляд.

 

Перевіривши за матеріалами справи наведені в заяві доводи, Верховний Суд України вважає, що заява ОСОБА_1 про перегляд рішення Верховного Суду України від 1 грудня 2010 року підлягає задоволенню з таких підстав.

 

Касаційний суд, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ “Приватбанк” про визнання договору поруки припиненим, виходив з того, що законодавством України не передбачено такого способу захисту, як визнання в судовому порядку договору поруки припиненим.

 

В ухвалі Верховного Суду України від 14 липня 2010 року, яку додано до заяви скаржника, касаційний суд у подібних правовідносинах визнав правильним застосування судом обраного позивачем способу захисту у вигляді визнання договору поруки припиненим (рішення суду від 22 грудня 2009 року).

 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні  касаційним судом одних й тих самих норм права – ст. 16, ч. 1 ст. 559 ЦК України – Верховний Суд України виходить з такого.

 

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав – це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Стаття ст. 15 ЦК України  передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також  має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об’єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов’язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб’єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Звертаючись до суду з позовом за захистом позивач посилався на невизнання банком його права, передбаченого ч. 1 ст. 559 ЦК України на припинення поруки у зв’язку зі зміною зобов’язання без його згоди, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності.

 

Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені в ст. 16 ЦК України.

 

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов’язків.

 

Зі змісту ч. 3 ст. 16 ЦК України вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

 

За змістом норм ст. ст. 559, 598 ЦК України припинення зобов’язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, при якому в силу передбачених законом обставин суб’єктивне право і кореспондуючий йому обов’язок перестають існувати.

 

Уживаний законодавцем у ч. 1 ст. 559 ЦК України термін “порука” використовується в розумінні зобов’язального правовідношення поруки, з припиненням якого втрачає чинність договір поруки.

 

Зі змісту вказаної норми вбачається, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов’язання, які призвели або можуть призвести       до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов’язання виникає у разі підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки тощо.

 

Відповідно до положення ч. 1 ст. 559 ЦК України  припинення поруки у разі зміни основного зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується. У цьому випадку звернення до суду з позовом про визнання договору поруки припиненим не є необхідним, проте такі вимоги підлягають розгляду судом у разі наявності відповідного спору.

 

Саме з таких міркувань виходив суд касаційної інстанції в своїй ухвалі від 14 липня 2010 року, залишаючи без зміни рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 грудня 2009 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБИ до ПАТ «Банк Кредит Дніпро» про визнання поруки припиненою з підстав, передбачених ч. 1 ст. 559 ЦК України.

 

Таким чином, виходячи із загальних засад цивільного законодавства і судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов’язків сторін (ст. ст. 3, 12-15, 20 ЦК України, ст. ст. 3 — 5, 11, 15, 31 ЦПК України), слід дійти висновку про те, що у випадку невизнання кредитором права поручителя, передбаченого ч. 1 ст. 559 ЦК України на припинення зобов’язання за договором поруки, таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі    п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України.

 

У зв’язку з цим відмова суду касаційної інстанції у задоволенні позову  ОСОБА_1 з тих підстав, що обраний ним спосіб захисту не передбачений законом не можна визнати обґрунтованим.

 

Крім того, судом не враховано, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції  України  та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод                  (далі – Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

 

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

 

Обмежене тлумачення касаційним судом ст. 16 ЦК України суперечить зазначеним положенням та призвело до неправомірної відмови ОСОБА_1 в реалізації його права на судовий захист.

 

За таких обставин, заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а рішення Верховного Суду України скасуванню з передачею справи на новий касаційний розгляд.

 

 

Керуючись ст. ст. 360-2, 360-3, 360-4 ЦПК України, Верховний Суд України

 

 

 

 

 

 

 

п о с т а н о в и в:

 

Заяву  ОСОБА_1 задовольнити.

 

Рішення Верховного Суду України від 1 грудня 2010 року скасувати, передати справу на новий розгляд до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

 

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

 

Головуючий                                                                                      Григор’єва Л.І.

 

 

судді:

 

 

Барбара В.П.,

Балюк М.І.,

 

Заголдний В.В.,

Жайворонок Т.Є.,

 

Патрюк М.В.,

Пивовар В.Ф.,

  Берднік І.С., Канигіна Г.В., Пилипчук П.П.,
  Вус С.М., Кліменко М.Р., Потильчак О.І.,
  Глос Л.Ф., Ковтюк Є.І., Редька А.І.,
  Гриців М.І.,

Гошовська Т.В.,

Гуменюк В.І.,

Гуль В.С.,

Ємець А.А.,

 

Колесник П.І.,

Короткевич М.Є.,

Косарєв В.І.,

Кузьменко О.Т.,

Онопенко В.В.,

Таран Т.С.,

Лященко Н.П.,

Школяров В.Ф.,

Шицький Б.І.,

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Правова позиція

 

         ( постанова Верховного Суду України від 21 травня 2012 року

                                                    № 6- 20 цс 11)

 

          

У випадку невизнання кредитором права поручителя, передбаченого ч. 1 ст. 559 ЦК України на припинення зобов’язання за договором поруки, таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі  п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України виходячи із загальних засад цивільного законодавства і судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов’язків сторін (ст. ст. 3, 12-15, 20 ЦК України, ст. ст. 3 — 5, 11, 15, 31 ЦПК України).

 

 

 

 

 

 

 

Загрузить оригинал документа на компьютер: 6-20цс11

Related Posts

Заказать консультацию бесплатно

Имя

Телефон

×