Постановление Апелляционного суда Киева об отказе во взыскании задолженности (ПАО «Укрсоцбанк»)

Державний герб України

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 22-ц/796/1251/2018

Головуючий в 1-й інстанції — Белоконна І.В.

756/5050/15-ц

Доповідач Чобіток А.О.

ПОСТАНОВА
Іменем України

25 січня 2018 року Апеляційний суду міста Києва в складі:

колегії суддів судової палати в цивільних справах

Головуючого судді — Чобіток А.О.
суддів — Немировської О.В.,Соколової В.В.
при секретарі — Казанник М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

в с т а н о в и в:

У квітні 2015 року позивач пред’явив позов до відповідача та зазначав, що 23.08.2007 між позивачем Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 40.29-48/387, відповідно до умов якого кредитор надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 606 000,00 грн. зі сплатою 13,25 процентів річних на термін до 22.08.2032 року.

Позивач всі зобов’язання які були покладені на нього згідно істотних умов договору виконав в повному обсязі, а саме видав кредит у розмірі 606 000,00 грн..

Відповідач не належним чином виконувала свої зобов’язання за вищевказаним кредитним договором, внаслідок чого станом на 27 березня 2015 року у неї перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 940 960,66 грн., яка складається з наступного: 557 500,65 грн. — заборгованість за кредитом; 261 823,98 грн. — заборгованість за відсотками; 9 841,13 грн. — пеня за несвоєчасне повернення кредиту; 49 092,43 грн. — пеня за несвоєчасне повернення відсотків; 10 193,16 грн. — розмір інфляційних витрат за кредитом; 52 509,31 грн. — розмір інфляційних витрат за відсотками.

Заочним рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2015 року позов задоволено. Ухвалено стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 940 960,66 грн., яка складається з наступного: 557 500,65 грн — заборгованість за кредитом; 261 823,98 грн. — заборгованість за відсотками; 9 841,13 грн — пеня за несвоєчасне повернення кредиту; 49 092,43 грн — пеня за несвоєчасне повернення відсотків; 10 193,16 грн — розмір інфляційних витрат за кредитом; 52 509,31 грн — розмір інфляційних витрат за відсотками,а також судові витрати у розмірі 3 654 грн..

В апеляційній скарзі представник відповідача просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Зазначає, що суд постановив рішення на припущеннях,оскільки в матеріалах справи відсутні докази про надання кредиту за вказаним договором,про наявність у відповідача заборгованості за цим кредитним договором,про відсутність вимоги банку про дострокове повернення всієї суми кредиту. Крім того вказував,що позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач надав виписку з особового рахунку відповідача про рух коштів за кредитним договором, у якій зазначається заборгованість по відсотках, нарахування штрафних санкцій, чим підтверджується безспірність заборгованості за кредитним договором.

Вислухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача,обговоривши доводи апеляційної скарги,обставини справи,апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 213 ЦПК України у редакції 2004 року , законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що 23.08.2007 між позивачем Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 40.29-48/387, відповідно до умов якого кредитор надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 606 000,00 грн. зі сплатою 13,25 процентів річних на термін до 22.08.2032 року,що не оспорюється відповідачем.

Звернувшись з даним позовом до суду, позивач в позовній заяві зазначив,що внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов’язань за умовами кредитного договору № 40.29-48/387 від 23.08.2007 року щодо погашення отриманих кредитних коштів,утворилася заборгованість у розмірі 940 960,66 грн., яка складається з наступного: 557 500,65 грн. — заборгованість за кредитом; 261 823,98 грн. — заборгованість за відсотками; 9 841,13 грн. — пеня за несвоєчасне повернення кредиту; 49 092,43 грн. — пеня за несвоєчасне повернення відсотків; 10 193,16 грн. — розмір інфляційних витрат за кредитом; 52 509,31 грн. — розмір інфляційних витрат за відсотками.

В судові засіданні суду першої інстанції сторони не з’являлися. Позивач отримуючи судові повістки, подавав заяви про розгляд його позову за відсутністю представника. Відповідач не отримував судові повістки за адресою,яку зазначив позивач в позовній заяві: АДРЕСА_1 і де за відомостями адресно-довідкового підрозділу ГУДМС УДМС України у місті Києві вона не зареєстрована.

Задовольнивши позовні вимоги та стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість за вказаним кредитним договором,яка станом на 27 березня 2015 року дорівнювалася 940 960 грн.66 коп.,суд першої інстанції виходив з доведеності позову належними та допустимими доказами, зокрема:розрахунком заборгованості,наданим позивачем (а.с.12-19).

Апеляційний суд вважає, що такий висновок не відповідає обставинам справи та вимогам закону,що регулює правовідносини,які виникли між сторонами, у зв’язку з чим заслуговують на увагу доводи в апеляційної щодо відсутності в справі доказів щодо розміру заборгованості за вказаним договором,а також дати припинення виконання зобов’язання відповідачем щодо погашення заборгованості.

Відповідно до ст..76,80,81 ЦПК України доказами є будь які дані,на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів),що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи,та інших обставин,які мають значення для вирішення справи. Належними є докази які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи,які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування,не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази,які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи,які входять до предмету доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Такі ж положення містили ст..ст.57-60 ЦПК України у редакції, яка була чинна на час постановлення рішення судом першої інстанції.

Так з матеріалів справи вбачається, що до позовної заяви позивачем був доданий розрахунок заборгованості по кредитному договору укладеному між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 28.09.2011 року за № 013ВІ1011098001 і за яким заборгованість зазначена в розмірі 157 148,59 грн.(а.с.12-19).

Інших доказів на підтвердження розміру заборгованості зазначеному в позовній заяві позивачем не надано.

Проте суд першої інстанції на зазначене не звернув уваги, не перевірив відповідність вимог позивача наданим ним доказам,не викликав представника позивача для надання останнім особистих пояснень для з’ясування вказаних обставин,що призвело до ухвалення рішення,висновки якого не відповідають обставинам справи і є підставою для його скасування за ст..309 ЦПК України в редакції 2004 року, який діяв на час ухвалення рішення.

Крім того судом апеляційної інстанції встановлені обставини,які свідчать про відсутність у позивача права на судовий захист свого права у такий спосіб ,оскільки позов пред’явлений зі спливом строку позовної давності.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Визначення поняття зобов’язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов’язання — це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов’язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Якщо в зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов’язання» (статті 530, 631 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов’язання є прострочення — невиконання зобов’язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Відповідно до частини п’ятої статті 261 ЦК України за зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Пунктами 1.1, 1.1.2 договору № 40.29-48/387,укладеного 23.08.2007 року, сторони встановили графік та порядок погашення суми основної заборгованості шляхом виплати щомісячних платежів протягом всього часу дії договору в розмірі 2020 грн. до 10 числа місяця наступного за місяцем у графіку та в останній користування кредитом з кінцевим терміном основного зобов’язання до 22 серпня 2032 року.

За порушення строків повернення кредиту чи сплати процентів позичальник зобов’язався сплачувати банку за кожен день пеню в розмірі подвійної процентної ставки, установленої пунктом 4.2 цього договору, від суми простроченого платежу (п.п. 1.1 та 2.4 кредитного договору).

Крім того, відповідно до пунктів 3.3.9, 4.5 договору позичальник зобов’язаний своєчасно та в повному обсязі погашати кредит із нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями в порядку, визначеному пунктом 1.1. цього договору. У разі невиконання (неналежного виконання)позичальником обов’язків,визначених п.п.3.3.8,3.3.9 цього договору,протягом більше ніж 90(дев’яносто) календарних днів,строк користування кредитом вважається таким,що сплив,та,відповідно,позичальник зобов’язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі,сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню) (а.с.23-25).

З наданого представником відповідача копії розрахунку заборгованості відповідача за кредитним договором № 40.29-48/387 від 23.08.2007 року,який був наданий позивачем в справу 3756/5050/15 ц за його позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за іншим кредитним договором № 013ВІ1011098001 від 28.09.2011 року вбачається, що останній платіж був сплачений відповідачем на погашення заборгованості за кредитом 15.07.2009 року, а на погашення процентів за користування кредитом нею був сплачений платіж 28.11.2011 року.

Встановлена судом апеляційної інстанції вказана обставина не оспорена позивачем,а навіть підтверджена доданим до відзиву на апеляційну скаргу випискою з особового рахунку відповідача про рух коштів за кредитним договором № 40.29-48/387 від 23.08.2007 року.

За визначенням пункту 4.5. договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 90 днів, тобто з 14 жовтня 2009 року.

Оскільки строк виконання основного зобов’язання було змінено — на 14 жовтня 2009 року, то саме з цього моменту в позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав, однак банк звернувся до суду з зазначеним позовом лише 17 квітня 2015 року, тобто зі спливом строку позовної давності.

За змістом статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно).

Після зміни строку виконання зобов’язання до 14 жовтня 2009 року усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мали правового значення, оскільки за вимогою пункту 4.5. договору позичальник був зобов’язаний повернути кредит в повному обсязі до вказаної дати й усі наступні щомісячні платежі за графіком після 14 жовтня 2009 року,а також вимога позивача від 16.01.2014 року не підлягали виконанню.

З огляду на вказані обставини,суд апеляційної інстанції вважає,що доводи відповідача стосовно спливу строку позовної давності на пред’явлення до нього позивачем даного позову заслуговують на увагу.

Оскільки суд апеляційної інстанції вважає,що відповідач належним чином не була повідомлена судом першої інстанції про судові засідання,як це вимагала ст..74 ЦПК України в редакції 2004 року,суд апеляційної інстанції вважає,що відповідач з поважних причин не заявила клопотання про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом.

Разом з тим не заслуговує на увагу довід апеляційної скарги про відсутність доказів на підтвердження видачі позивачем кредитних коштів відповідачу.

Відповідачем не спростовано факт укладення кредитного договору та внесення на погашення кредитних коштів платежів за кредитом та відсотків в 2009 році,як вже зазначалось вище.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо,а також достатність і взаємний зв»язок доказів у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку,що суд першої інстанції постановив рішення на припущеннях, а позивач не довів належними та допустимими доказами порушення відповідачем його права на отримання заборгованості за кредитним договором за вказаних обставин,що дає підстави суду апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позову.

Керуючих ст..ст.374,376,381-384,390 ЦПК України,суд апеляційної інстанції,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2015 року скасувати.

Позов Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий — Судді —

Заказать консультацию бесплатно

Имя

Телефон

×