Постановление БП-ВС про порядок возврата дела при нарушении предметной или территориальной подсудности

Постанова
Іменем України

28 березня 2018 року

м. Київ

Справа N 676/101/16
Провадження N 14-36цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В.С.,
судді-доповідача Ситнік О.М.,
суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

учасники справи:

позивач — Хмельницька митниця Державної фіскальної служби України (далі — Хмельницька митниця ДФС України),

відповідач — Кам’янець-Подільська міська лікарня N 1,

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Хмельницької митниці ДФС України на ухвалу Кам’янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 13 травня 2016 року у складі судді Швець О.Д. та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 19 липня 2016 року у складі суддів Купельського А.В., Спірідонової Т.В., Фанди В.П.

у справі за позовом Хмельницької митниці ДФС України до Кам’янець-Подільської міської лікарні N 1 про зобов’язання вчинити дії та стягнення витрат,

УСТАНОВИЛА:

У січні 2016 року Хмельницька митниця ДФС України звернулася в порядку цивільного судочинства до суду з позовом до Кам’янець-Подільської міської лікарні N 1 про зобов’язання виконати протокол N 26/ГД-2946/К засідання Комісії з питань гуманітарної допомоги при Кабінеті Міністрів України від 19 серпня 2010 року щодо знищення лікарських засобів, отриманих як гуманітарну допомогу з Республіки Польщі, за умови дотримання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 квітня 2000 року N 728; здійснити фінансування витрат, пов’язаних зі знищенням неякісних та непридатних до споживання товарів гуманітарної допомоги, розміщених на складі митниці відповідно до актів прийому-передачі товарно-матеріальних цінностей від 01 квітня 2010 року за N 9 та N 10; та про стягнення 175 тис. 861 грн 78 коп. витрат за зберігання товарів гуманітарної допомоги, розміщених на складі митниці.

Позов мотивовано тим, що 01 квітня 2010 року за заявою головного лікаря Кам’янець-Подільської міської лікарні N 1 на складі Хмельницької митниці ДФС України розміщено дезінфікуючі та лікарські засоби на загальну суму 315 тис. 409 грн 20 коп., отримані з Республіки Польщі як гуманітарна допомога. Митне оформлення цього товару не здійснено у зв’язку з відсутністю дозволів Департаменту регуляторної політики у сфері обігу лікарських засобів Міністерства охорони здоров’я України на ввезення незареєстрованих на території України лікарських засобів.

Ухвалою Кам’янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 14 січня 2016 року позов визнано неподаним та повернуто позивачу. Повернуто митниці з Державного бюджету України 2 тис. 637 грн 93 коп. судового збору.

Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 28 квітня 2016 року ухвалу Кам’янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 14 січня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

Апеляційний суд керувався тим, що в мотивувальній частині ухвали суд першої інстанції визнав за необхідне відмовити у відкритті провадження у справі у зв’язку з неможливістю розгляду справи в порядку цивільного судочинства, а в резолютивній — визнав із цих підстав позов неподаним та повернув позивачу. Тобто ухвала містить взаємовиключні висновки, які не відповідають вимогам статті 210 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України).

Ухвалою Кам’янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 13 травня 2016 року позов визнано неподаним та повернуто позивачу повторно.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції зазначив, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства і є підсудною господарському суду. Усупереч висновкам резолютивної частини про повернення позовної заяви позивачу, у мотивувальній частині оскаржуваної ухвали суд вважав за необхідне відмовити у відкритті провадження у справі.

Із зазначеними висновками суду першої інстанції погодився й Апеляційний суд Хмельницької області, який ухвалою від 19 липня 2016 року ухвалу суду першої інстанції залишив без змін.

Суд апеляційної інстанції керувався тим, що спір існує виключно між юридичними особами, тому підлягає розгляду в порядку господарського судочинства та не може бути розглянутий у порядку цивільного судочинства.

У серпні 2016 року Хмельницька митниця ДФС України звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Кам’янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 13 травня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 19 липня 2016 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Доводи касаційної скарги

Особа, яка подала касаційну скаргу, зазначала, що повернення позовної заяви суперечить вимогам статей 3 та 15 ЦПК України (в редакції станом на час вирішення питання про відкриття провадження у справі), тому висновки судів про розгляд справи в порядку господарського судочинства є безпідставними.

Крім того, мотивувальна частина ухвали суду першої інстанції містить висновок про необхідність відмовити у відкритті провадження у справі згідно із частиною другою статті 122 ЦПК України (в редакції, чинній на день постановлення ухвали), а в резолютивній частині цієї ж ухвали позовну заяву визнано неподаною та повернуто заявнику. Тобто ухвала суду містить взаємовиключні висновки.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Хмельницької митниці ДФС України та06 березня 2017 року вказану справу призначено до судового розгляду, про що постановлено ухвалу.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким ЦПК України викладено в новій редакції.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб’єктної юрисдикції.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга має бути задоволена частково з огляду на таке.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Згідно з вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З поділу системи судів загальної юрисдикції за принципом спеціалізації випливає поняття цивільної юрисдикції, під якою розуміється компетенція суду щодо вирішення справ у порядку цивільного судочинства.

Судова юрисдикція — це розмежування компетенції між загальними, господарськими та адміністративними судами. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими та іншими нормативно-правовими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. Основними критеріями визначення юрисдикції спорів є характер (предмет) правовідносин, що виникли між сторонами та суб’єктний склад правовідносин.

Відповідно до частини третьої статті 2 ЦПК України в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, передбачалося, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Отже, при розгляді касаційної скарги Велика Палата Верховного Суду застосовує процесуальний закон, що діяв на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, тобто ЦПК та ГПК України в редакціях, що діяли до 15 грудня 2017 року.

Хмельницька митниця ДФС України при зверненні до суду з позовом вважала, що спір належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

Суди в мотивувальних частинах судових рішень зазначали, що вказаний спір має розглядатися в порядку господарського судочинства.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

На час звернення з позовом до суду частина перша статті 15 ЦПК України передбачала, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

У статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК України) (тут і далі — у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) зазначалося, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб’єктами підприємницької діяльності. Угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів; державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України.

А у статті 12 ГПК України вказано, які саме справи підвідомчі господарським судам. Характерною рисою таких справ є їх зв’язок зі здійсненням економічної, господарської діяльності юридичних осіб чи фізичних осіб — підприємців.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення (частина друга статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС України)) (тут і далі — у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року).

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

КАС України у статті 17 передбачав, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв’язку зі здійсненням суб’єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв’язку з публічним формуванням суб’єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

У пунктах 8, 9 частини першої статті 3 КАС України надано такі визначення позивачу і відповідачу:

позивач — особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб’єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду;

відповідач — суб’єкт владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.

Згідно з вимогами частин першої — третьої статті 50 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб’єкти владних повноважень.

Відповідачем в адміністративній справі є суб’єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Частиною четвертою зазначеної статті передбачено, що громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об’єднання, юридичні особи, які не є суб’єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб’єкта владних повноважень:

1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об’єднання громадян;

2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об’єднання громадян;

3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України;

4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);

5) в інших випадках, встановлених законом.

Таким чином, суб’єкт владних повноважень може бути позивачем в адміністративній справі тільки у визначених законом випадках.

У справі, яка переглядається, до суду звернулася юридична особа — Хмельницька митниця ДФС України — з позовом до іншої юридичної особи — Кам’янець-Подільської міської лікарні N 1 — з вимогами про зобов’язання вчинити дії, а саме знищити товар, що перебуває на зберіганні в митниці, профінансувати таке знищення та відшкодувати митниці витрати на зберігання вантажу гуманітарної допомоги.

При цьому Хмельницька митниця ДФС України зазначала, що вказаний товар заявлений як гуманітарна допомога та переданий на склад митниці за актами приймання-передачі від 01 квітня 2010 року за N 9 та N 10.

Правовідносини між митницею і зберігачем регулюються Митним кодексом України (далі — МК України).

У статті 424 МК України надано визначення митному складу та його різновидів.

Згідно зі статтею 425 МК України взаємовідносини утримувача митного складу відкритого типу з особами, які розміщують товари на цьому складі, визначаються відповідним договором.

Також передбачено відповідальність утримувача митного складу (стаття 428 МК України).

Тобто у цьому випадку Хмельницька митниця ДФС України як територіальний орган ДФС України у місті Хмельницькому, юридична особа публічного права, зазначає про існування між нею та відповідачем, юридичною особою правовідносин зі зберігання товару, переміщеного на митну територію України, та оскаржує невиконання Кам’янець-Подільською міською лікарнею N 1 вимог пунктів 8, 13 Порядку вивезення за межі України або знищення неякісних та непридатних до споживання товарів (предметів) гуманітарної допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 квітня 2000 року за N 728.

Отже, при вирішенні питання про відкриття провадження у справі суд насамперед ураховує характер такого спору, який виник під час здійснення іншої економічної діяльності між юридичними особами.

Згідно з пунктом 1 частини другої, частиною п’ятою статті 122 ЦПК України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства. Про відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу.

При цьому за частиною сьомою цієї статті відмова у відкритті провадження у справі перешкоджає повторному зверненню до суду з таким позовом.

Разом з тим, дійшовши висновку про неможливість розгляду цієї справи в порядку цивільного судочинства з посиланням на пункт 1 частини другої статті 122 ЦПК України, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, в ухвалі від 13 травня 2016 року визнав позовну заяву Хмельницької митниці ДФС України неподаною та повернув позивачу.

Підстави повернення позовної заяви передбачені у статті 121 ЦПК України, і їх перелік є вичерпним.

Дійсно, відповідно до пункту 4 частини третьої статті 121 ЦПК України позовна заява повертається позивачу, якщо справа не підсудна цьому суду.

Згідно з частиною п’ятою зазначеної статті повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі суд зважає не лише на норми, які визначають юрисдикцію справи, але і дотримання позивачем (заявником) вимог територіальної та інстанційної підсудності, які закріплені у статтях 107-114 ЦПК України.

Наслідки порушення саме територіальної чи інстанційної підсудності передбачені у статті 115 ЦПК України у редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року, згідно з якою якщо суддя, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, встановить, що справа не підсудна цьому суду, заява повертається позивачеві для подання до належного суду, про що постановляється ухвала.

Зазначена норма кореспондується з пунктом 4 частини третьої статті 121 ЦПК України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року.

У такому випадку мова іде не про предметну підсудність справи, тобто юрисдикцію спору, а про територіальну чи інстанційну підсудність, а саме про право саме того суду, до якого надійшла позовна заява, розглянути її у порядку цивільного судочинства.

Суди правильно визначили, що у даному випадку між сторонами існують господарські правовідносини і спір виник з приводу зберігання на складі митниці товару, переміщеного на митну територію України, тому він не може бути розглянутий у порядку цивільного судочинства і підлягає розгляду за правилами ГПК України у господарському суді.

Не може справа розглядатися і у порядку адміністративного судочинства, оскільки статтею 50 КАС України у редакції на момент подання Хмельницькою митницею ДФС України позову не передбачено звернення суб’єкта владних повноважень (у даному випадку Хмельницької митниці ДФС України) з позовною заявою до юридичної особи з вимогами про зобов’язання знищити на складі митниці товари та стягнути витрати на їх зберігання. Не передбачено звернення у такому випадку органів ДФС України з позовом до адміністративного суду і в МК України.

Таким чином, суди правильно визначили юрисдикційність спору.

Разом з тим, вирішивши питання про повернення позову, суди не врахували, що у такому випадку правила статті 121 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи) не застосовуються, оскільки вони поширюються на ту ситуацію, коли спір належить до цивільної юрисдикції, але позивач (заявник) неправильно визначив конкретний суд, який може розглянути спір.

З аналізу вказаних норм цивільного процесуального закону вбачається, що відмова у відкритті провадження у справі та повернення позовної заяви позивачу є різними процесуальними діями, які мають різні процесуальні наслідки для позивача, що не врахував суд першої інстанції при постановленні ухвали. На таке неправильне застосування норм процесуального права апеляційний суд уваги не звернув, помилку суду першої інстанції не виправив, залишивши ухвалу Кам’янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 13 травня 2016 року без змін.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

З матеріалів справи та змісту оскаржуваних ухвал судів першої й апеляційної інстанцій убачається, що суди при розгляді справи допустили неправильне застосування норм процесуального права, зазначені ухвали перешкоджають провадженню у справі, у зв’язку із чим підлягають скасуванню, а справа — передачі до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

Підсумовуючи викладене, можна зробити такі висновки.

Судова юрисдикція — це розмежування компетенції між загальними, господарськими та адміністративними судами. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими та іншими нормативно-правовими актами, тобто діяти в межах установленої компетенції. Основними критеріями визначення юрисдикції спорів є характер (предмет) правовідносин, що виникли між сторонами, та суб’єктний склад правовідносин.

При вирішенні питання про відкриття провадження у справі суд насамперед ураховує економічний характер такого спору, з’ясовує, чи виник цей спір під час здійснення господарської діяльності між юридичними особами, чи між сторонами існують правовідносини, у яких сторона здійснює публічно-владні управлінські функції.

Предметна юрисдикція передбачена у частині першій статті 15 ЦПК України в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

За загальним правилом, однією із сторін у цивільному спорі є фізична особа. Спори між юридичними особами, з урахуванням вимог статей 1, 2, 12 ГПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) розглядалися у порядку господарського судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства, а має розглядатися за правилами адміністративного чи господарського судочинства, тобто при порушенні предметної чи суб’єктної юрисдикції.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 121 ЦПК України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року заява повертається у випадку, коли справа не підсудна цьому суду, але вона підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, тобто при порушенні територіальної чи інстанційної підсудності.

Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 411, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Хмельницької митниці Державної фіскальної служби України задовольнити частково.

Ухвалу Кам’янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 13 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 19 липня 2016 року скасувати, справу передати до суду першої інстанції зі стадії відкриття провадження у справі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено й підписано 04 квітня 2018 року.

Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська

Заказать консультацию бесплатно

Имя

Телефон

×