Постановление ВС-БП о возможности в хозяйственном процессе рассматривать споры с физическими лицами, а в гражданском процессе между юридическими лицами

Державний герб України

Постанова
Іменем України

13 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 415/2542/15-ц
Провадження № 14-40 цс 18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого — Князєва В.С.,

судді-доповідача — Гудими Д. А.,

суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула справу за позовом Публічного акціонерного товариства (далі — ПАТ) «Златобанк» (правонаступник — Товариство з обмеженою відповідальністю (далі — ТзОВ) «Фінансова компанія «Морган Кепітал») до Приватного підприємства (далі — ПП) «Снабтехмонтаж», ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ТзОВ «Сав-пласт» про стягнення заборгованості за кредитним договором

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Луганської області від 26 травня 2016 року, ухвалене суддею Фастовцем В. М., й ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 26 травня 2016 року, постановлену колегією суддів у складі: Лозко Ю. П., Оробцової Р. І., Українцевої Л. Д.

Учасники справи:

позивач: ТзОВ «Фінансова компанія «Морган Кепітал»;

відповідачі: ПП «Снабтехмонтаж», ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ТзОВ «Сав-пласт».

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У квітні 2015 року ПАТ «Златобанк» звернулось до суду з позовом до ПП «Снабтехмонтаж» (далі також — позичальник, боржник за основним зобов’язанням), ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ТзОВ «Сав-пласт» про стягнення заборгованості за кредитним договором від 6 грудня 2013 року № 307/19/13-KLMV (далі — кредитний договір), яка складається з: основного боргу у сумі 234 000,00 доларів США, боргу за процентами у сумі 10 731,50 доларів США, пені у сумі 13 854,87 грн, штрафу за неналежне виконання зобов’язань у сумі 5 000,00 грн.

2. Позовна заява мотивована неналежним виконанням ПП «Снабтехмонтаж» зобов’язань за кредитним договором, внаслідок чого станом на 7 квітня 2015 року виникла вказана заборгованість.

3. У зв’язку з дією договорів поруки, укладених з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 і з ТзОВ «Сав-пласт» (далі разом — поручителі), позивач просив стягнути заборгованість за кредитним договором з ПП «Снабтехмонтаж» як з боржника за основним зобов’язанням і з поручителів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

4. 24 вересня 2015 року Лисичанський міський суд Луганської області ухвалив рішення, яким відмовив у задоволенні позову.

5. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на рахунках ПП «Снабтехмонтаж» та ОСОБА_4, відкритих у позивача, було достатньо коштів для погашення заборгованості за кредитом. Оскільки ПП «Снабтехмонтаж» і ОСОБА_4 погодили списання коштів з їхніх рахунків на користь позивача для погашення заборгованості за кредитним договором, то позов до всіх відповідачів у справі не підлягає задоволенню у повному обсязі. Задоволення позову за вказаних обставин не відповідало би принципу справедливості та вимогам національного і міжнародного права.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

6. 26 травня 2016 року Апеляційний суд Луганської області ухвалив рішення, яким скасував рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення боргу. У цій частині ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково:

— стягнув з ОСОБА_3 на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 234 000,00 доларів США і за процентами у розмірі 10 731,50 доларів США;

— стягнув з ОСОБА_4 на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 234 000,00 доларів США і за процентами у розмірі 10 731,50 доларів США;

— стягнув з ОСОБА_5 на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі у 234 000,00 доларів США і за процентами у розмірі 10 731,50 доларів США;

— вирішив питання про розподіл судових витрат;

— в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

7. 26 травня 2016 року Апеляційний суд Луганської області ухвалою скасував рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову до ПП «Снабтехмонтаж» і ТзОВ «Сав-пласт», а провадження у цій частині закрив.

8. Закриваючи провадження, суд апеляційної інстанції на підставі частин першої та другої статті 15 Цивільного процесуального кодексу (далі — ЦПК) України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали), статей 1 і 12 Господарського процесуального кодексу (далі — ГПК) України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали) дійшов висновку, що позивач заявив вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором до юридичних осіб (ПП «Снабтехмонтаж» як позичальника і ТзОВ «Сав-пласт» як поручителя), а тому справа у цій частині не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

9. У червні 2016 року ОСОБА_3 подав касаційну скаргудо Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, вважаючи, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

10. У касаційній скарзі просить скасувати рішення Апеляційного суду Луганської області від 26 травня 2016 року, скасувати в частині закриття провадження щодо позовних вимог до ПП «Снабтехмонтаж» ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 26 травня 2016 року та залишити в силі рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 24 вересня 2015 року.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

11. 1 лютого 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

12. Вказану ухвалу суд обґрунтував тим, що ОСОБА_3 оскаржує рішення Апеляційного суду Луганської області від 26 травня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 26 травня 2016 року з підстав порушення судами правил суб’єктної юрисдикції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

13. ОСОБА_3 вважає, що суд апеляційної інстанції зробив передчасний висновок про закриття провадження у справі в частині позовних вимог до ПП «Снабтехмонтаж», оскільки справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у разі, якщо однією зі сторін є фізична особа, а вимоги взаємопов’язані між собою і окремий їх розгляд неможливий. Зокрема, це можуть бути позови банку (іншої фінансової установи) до фізичної особи-позичальника і до юридичної особи-поручителя чи навпаки, які виникли з одних і тих самих кредитних правовідносин.

14. Крім того, вказує на те, що обов’язок нести солідарну відповідальність визначає обов’язок боржника та всіх поручителів, а не окремих з них.

15. Поручителі не несуть між собою солідарної відповідальності за кредитним договором і у разі погашення заборгованості не зможуть звернутися з відповідними вимогами один до одного або припинити виконання зобов’язання у разі погашення суми заборгованості одним із них.

16. Ухвалюючи 26 травня 2016 року рішення, суд апеляційної інстанції вийшов за межі заявлених позивачем позовних вимог, оскільки позивач просив стягнути заборгованість у сумі 234 000,00 доларів США та проценти у сумі 10 731,50 доларів США солідарно з усіх відповідачів (ПП «Снабтехмонтаж», ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ТзОВ «Сав-пласт»), а в ухваленому рішенні суд стягнув кошти лише з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, чим поклав на них надмірний тягар.

(2) Позиції інших учасників справи

17. ОСОБА_4 надав пояснення, в яких підтримав касаційну скаргу.

18. Інші учасники справи позиції щодо касаційної скарги не висловили.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій

19. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних і земельних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).

20. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).

21. Господарський процесуальний кодекс (далі — ГПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, встановлював юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів (пункт 1 частини другої статті 12).

22. ГПК України у редакції, що набрала чинності 15 грудня 2017 року, передбачає, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають, зокрема, при виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов’язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці (пункт 1 частини першої статті 20).

23. Тобто, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду: спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов’язання, якщо сторонами цього основного зобов’язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб’єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов’язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. Така юрисдикція визначається, враховуючи суб’єктний склад основного зобов’язання.

24. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позов до відповідачів з вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором був поданий до ПП «Снабтехмонтаж» як позичальника, який допустив неналежне виконання зобов’язань за цим договором, а також поручителів — ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ТзОВ «Сав-пласт».

25. Апеляційний суд Луганської області 26 травня 2016 року постановив ухвалу про закриття провадження у справі в частині позову до ПП «Снабтехмонтаж» як позичальника і ТзОВ «Сав-пласт» як поручителя, оскільки вимоги до цих відповідачів не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, й ухвалив рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором лише з поручителів-фізичних осіб — ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5

26. Правовою підставою для постановлення ухвали апеляційний суд вважав приписи частини першої та другої статті 15 і статті 16 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій), а також статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій).

27. Так, стаття 16 ЦПК України вказувала на те, що не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Тобто, цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належать до юрисдикції різних судів.

28. Заявлена у цій справі позовна вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з боржника та поручителів могла бути предметом розгляду як в порядку цивільного, так і в порядку господарського судочинства, оскільки зазначені стаття 15 ЦПК України та стаття 12 ГПК України не встановлювали відповідної заборони.

29. Проте поряд з предметним критерієм для визначення юрисдикції має враховуватися також суб’єктний критерій.

30. Вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором була заявлена у цій справі до ПП «Снабтехмонтаж» як позичальника за кредитним договором, а також до його поручителів — ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ТзОВ «Сав-пласт», кожен з яких за умовами договорів поруки погодився розділити відповідальність із позичальником за наслідки невиконання останнім зобов’язання за кредитним договором.

31. Стаття 1 ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо виконання умов кредитного договору між кредитором, боржником за основним зобов’язанням і поручителями, частина з яких є фізичними особами.

32. Натомість, ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) не містив обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб’єктного складу учасників процесу.

33. Крім того, вирішення за правилами господарського судочинства такого спору в частині позовних вимог до боржника й одного поручителя, які є юридичними особами, а за правилами цивільного судочинства — в частині позовних вимог до поручителів, які є фізичними особами та несуть солідарну з боржником відповідальність, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об’єктивності з’ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини другої статті 160 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій), оскільки дослідження одного і того ж предмету та тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій.

34. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим висновки апеляційного суду про необхідність закриття провадження у справі в частині позовних вимог до боржника й одного з поручителів, які є юридичними особами, та про задоволення позовних вимог до поручителів-фізичних осіб.

35. Позовні вимоги до кількох відповідачів мали розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, зокрема, нерозривно пов’язані між собою або від вирішення однієї з них залежало вирішення інших. Такий розгляд не допускався, коли була відсутня спільність предмета позову.

36. Стаття 554 Цивільного кодексу (далі — ЦК) України встановлює, що у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

37. Норми права, що регулюють інститут поруки, не передбачають солідарної відповідальності поручителів між собою за різними договорами поруки, якщо цими договорами не передбачено іншого.

38. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позивач уклав окремі договори поруки з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 і з ТзОВ «Сав-пласт». Ці договори не передбачають солідарної відповідальності поручителів. Відтак, вказані особи не несуть солідарної відповідальності перед позивачем.

39. Відповідальність поручителів перед позивачем є солідарною разом з ПП «Снабтехмонтаж» як боржником за основним зобов’язанням. Вказане випливає з пунктів 1.2 договорів поруки № 307/19/13-KLMV/P-1, укладеного з ОСОБА_3, № 307/19/13-KLMV/P-2, укладеного з ОСОБА_4, № 307/19/13-KLMV/P-3, укладеного з ОСОБА_5, і № 307/19/13-KLMV/P-4, укладеного з ТзОВ «Сав-пласт».

40. Відповідно до частини першої статті 543 ЦК України у разі солідарного обов’язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов’язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

41. Відтак, з огляду на солідарний обов’язок перед кредитором боржника за основним зобов’язанням і поручителя кредитор має право вибору звернення з вимогою до них разом чи до будь-кого з них окремо.

42. У цій справі заявлені однакові позовні вимоги до кожного з відповідачів щодо стягнення заборгованості за одним кредитним договором солідарно з позичальника та поручителів.

43. Право особи заявити однорідні позовні вимоги до кількох відповідачів передбачена у процесуальному законі незалежно від того, чи існує між цими відповідачами солідарне зобов’язання. Спільний розгляд позовних вимог кредитора до боржника за основним зобов’язанням і кількох поручителів не створює солідарного обов’язку для останніх.

44. Позовні вимоги у цій справі є однорідними та нерозривно пов’язаними з обов’язком належного виконання основного зобов’язання за кредитним договором. Тому ефективний судовий захист прав та інтересів позивача буде можливим за умови розгляду цього спору в межах однієї справи одним судом. Такий розгляд вплине, зокрема, і на ефективність виконання відповідного рішення суду із забезпеченням прав усіх учасників відповідних правовідносин.

45. З огляду на це Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на відступлення у цій справі від висновків, яких дійшов Верховний Суд України у постанові від 1 березня 2017 року, ухваленій у справі № 6-923цс16 за позовними вимогами юридичної особи-кредитора до юридичної особи-боржника, юридичних осіб-поручителів і фізичної особи-поручителя, які виникли з окремих договорів кредиту та поруки і не передбачали солідарну відповідальність поручителів між собою.

46. Такі позовні вимоги до відповідачів, як встановив Верховний Суд України, можуть бути самостійними й окремими предметами позовів, пред’явлених залежно від суб’єктного складу сторін за правилами господарського чи цивільного судочинства. Проте Велика Палата Верховного Суду вважає, що захист прав кредитора у справі за його позовом до боржника і кількох поручителів у межах одного виду судочинства є більш прогнозованим і відповідає принципу правової визначеності, оскільки не допускає роз’єднання вимог кредитора до сторін солідарного зобов’язання залежно від суб’єктного складу останнього. Вказане підтверджує і припис пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України у редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII (див. пункти 22-23 цієї постанови).

47. ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) не передбачав обмежень щодо розгляду спору з таким предметом і суб’єктним складом, як у цій справі, в порядку цивільного судочинства, а ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) навпаки встановлював обмеження за суб’єктним критерієм, які унеможливлювали розгляд позову кредитора-юридичної особи до боржника-юридичної особи та поручителів, один з яких є юридичною особою, а інші — фізичними особами.

48. Відтак, ВеликаПалата Верховного Суду доходить висновку, що цей спір, ініційований у суді на підставі процесуальних норм, які діяли до 15 грудня 2017 року, підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

49. Згідно з положеннями пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

50. Відповідно до статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

51. Згідно з частиною третьою статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали суду апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на постанови суду апеляційної інстанції.

52. ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга є частково обґрунтованою. Тому ухвала Апеляційного суду Луганської області від 26 травня 2016 року та рішення Апеляційного суду Луганської області від 26 травня 2016 року підлягають скасуванню, а матеріали справи — передачі на новий розгляд до Апеляційного суду Луганської області.

(2.2) Щодо судових витрат

53. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв’язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.

(3) Висновки про правильне застосування норм права

54. Стаття 554 ЦК України встановлює, що у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

55. Норми права, що регулюють інститут поруки, не передбачають солідарної відповідальності поручителів між собою за різними договорами поруки, якщо цими договорами не передбачено іншого.

56. Відповідно до частини першої статті 543 ЦК України у разі солідарного обов’язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов’язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

57. Право особи заявити однорідні позовні вимоги до кількох відповідачів передбачена у процесуальному законі незалежно від того, чи існує між цими відповідачами солідарне зобов’язання. Тому можливим є пред’явлення позову до кількох відповідачів стосовно стягнення заборгованості за одним кредитним договором солідарно з позичальника та з кількох поручителів, якщо останні не є солідарними боржниками між собою.

58. Спільний розгляд позовних вимог кредитора до боржника за основним зобов’язанням і кількох поручителів не створює солідарного обов’язку для останніх. За умови розгляду такого спору в межах однієї справи одним судом гарантується ефективний захист прав та інтересів позивача, що вплине, зокрема, на ефективність виконання відповідного рішення суду із забезпеченням прав усіх учасників відповідних правовідносин.

59. Стаття 1 ГПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо виконання умов кредитного договору між кредитором, боржником за основним зобов’язанням і поручителями, частина з яких є фізичними особами.

60. Натомість, ЦПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) не містив обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб’єктного складу учасників процесу.

61. Таким чином, позовні вимоги кредитора до поручителів, які не мають солідарного обов’язку, та до боржника за основним зобов’язанням щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, подані до суду до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

62. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України у редакції вказаного Закону України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають, зокрема, при виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов’язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

63. Тобто, з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов’язання, якщо сторонами цього основного зобов’язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб’єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов’язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

64. Відтак, з 15 грудня 2017 року у випадку об’єднання позовних вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів поруки, укладених для забезпечення основного зобов’язання, спір має розглядатися за правилами господарського чи цивільного судочинства залежно від сторін основного зобов’язання.

З огляду на наведене, керуючись частиною першою статті 400, пунктом 2 частини першої статті 409, статтями 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

2. Рішення Апеляційного суду Луганської області від 26 травня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 26 травня 2016 року скасувати, а матеріали справи передати на новий розгляд до Апеляційного суду Луганської області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови підписаний 6 квітня 2018 року.

Головуючий В. С. КнязєвСуддя-доповідач Д. А. ГудимаСудді:Н. О. АнтонюкО. Б. Прокопенко С. В. БакулінаЛ. І. Рогач В. В. БританчукІ. В. Саприкіна В. І. ДанішевськаО. М. Ситнік О. С. ЗолотніковО. С. Ткачук О. Р. КібенкоВ. Ю. Уркевич Л. М. ЛобойкоО. Г. Яновська Н. П. Лященко

Заказать консультацию бесплатно

Имя

Телефон

×