Постановление ВС-БП о юрисдикции споров о перерегистрации ипотечного имущества во внесудебном порядке

ПОСТАНОВА
Іменем України

11 квітня 2018 року

м. Київ

Справа N 826/366/16
Провадження N 11-96апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача — Золотнікова О.С.,
суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_3 — ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2016 року (судді Федотов І.В., Ісаєнко Ю.А., Оксененко О.М.) у справі N 826/366/16 за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича, третя особа — Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі — ТОВ «Кей-Колект»), про визнання незаконними дій, скасування рішення і зобов’язання вчинити певні дії та

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Б.М., у якому просив:

— визнати протиправними дії державного реєстратора прав на нерухоме майно — приватного нотаріуса Суперфіна Б.М., що полягають у прийнятті рішення від 28 липня 2015 року N 23209948 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно — квартиру загальною площею 46,4 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 — за ТОВ «Кей-Колект»;

— скасувати рішення відповідача від 28 липня 2015 року N 23209948 про державну реєстрацію права власності ТОВ «Кей-Колект» на нерухоме майно — квартиру, що розташована за вказаною вище адресою;

— визнати протиправними дії державного реєстратора прав на нерухоме майно — приватного нотаріуса Суперфіна Б.М., що полягають у проведенні 28 липня 2015 року державної реєстрації права власності на згадану квартиру за ТОВ «Кей-Колект»;

— зобов’язати Державну реєстраційну службу України (02660, м. Київ, вул. Марини Раскової, 15) і Головне управління юстиції у місті Києві (01001, м. Київ, пров. Музейний, 2-Д) внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості (записи) про скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно — приватного нотаріуса Суперфіна Б.М. від 28 липня 2015 року N 23209948 та скасування запису про державну реєстрацію права власності ТОВ «Кей-Колект» на нерухоме майно — квартиру загальною площею 46,4 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 червня 2016 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії державного реєстратора на нерухоме майно — приватного нотаріуса Суперфіна Б.М., що полягають у прийнятті рішення від 28 липня 2015 року N 23209948 про державну реєстрацію за ТОВ «Кей-Колект» права власності на нерухоме майно — квартиру загальною площею 46,4 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Скасовано рішення відповідача від 28 липня 2015 року N 23209948 про державну реєстрацію за ТОВ «Кей-Колект» права власності на нерухоме майно — квартиру загальною площею 46,4 кв. м, що розташована за вказаною вище адресою.

Визнано протиправними дії державного реєстратора прав на нерухоме майно — приватного нотаріуса Суперфіна Б.М., що полягають у проведенні 28 липня 2015 року державної реєстрації права власності на зазначену квартиру за ТОВ «Кей-Колект».

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з приватного нотаріуса Суперфіна Б.М. на користь позивача судові витрати в розмірі 1 тис. 653 грн 63 коп.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 04 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ТОВ «Кей-Колект» задовольнив частково: постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 червня 2016 року скасував, а провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Б.М. про визнання незаконними дій, скасування рішень і зобов’язання вчинити певні дії закрив на підставі чинного на той час пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС України).

Не погоджуючись з ухвалою суду апеляційної інстанції, представник позивача ОСОБА_3 — ОСОБА_4 в касаційній скарзі зазначає, що при винесенні ухвали апеляційним судом порушено норми процесуального права, що призвело до помилкового скасування рішення суду першої інстанції. На думку скаржника, висновок апеляційного суду про те, що спір між сторонами у справі не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватись за правилами цивільного судочинства не є обґрунтованим, оскільки в рамках розгляду даної справи позивачем не ставились питання про оскарження кредитного договору, договору іпотеки, факторингового договору або ж окремих їх пунктів (частин). Натомість у позовній заяві ставилось питання саме щодо наявності у відповідача, як спеціального суб’єкта, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, відповідних повноважень та законних підстав для проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно. На підставі викладеного скаржник просить скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2016 року та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 червня 2016 року.

Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 16 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження за скаргою позивача, копії касаційної скарги надіслано учасникам справи з установленням строку для подання заперечень на неї.

На час розгляду справи відповідач і третя особа заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не подали.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 31 січня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв’язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 19 лютого 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 07 серпня 2008 року між позивачем (Позичальник), з однієї сторони, та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (Банк), з іншої сторони, укладено договір N 11381191000 про надання споживчого кредиту. Предметом договору є надання банком позичальнику кредиту в іноземній валюті в сумі 65 тис. доларів США на умовах повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом. Вказана сума кредиту на день укладення договору дорівнює еквіваленту 314 тис. 892 грн 50 коп.

На забезпечення виконання зобов’язань за договором про надання споживчого кредиту від 07 серпня 2008 року N 11381191000 між Банком, з однієї сторони, та позивачем (Іпотекодавець), з іншої сторони, було укладено договір іпотеки N 91706, за яким передано в заставу банку об’єкт нерухомого майна, а саме: квартиру, загальною площею 46,4 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, та належить іпотекодавцю на праві власності.

Між Акціонерним товариством (далі — АТ) «УкрСиббанк» (правонаступник акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк») та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу від 12 грудня 2011 року N 1 та договір відступлення права вимоги за договором іпотеки, згідно яких AT «УкрСиббанк» відступило ТОВ «Кей-Колект» своє право грошової вимоги до боржника за Договором про надання споживчого кредиту від 07 серпня 2008 року N 11381191000.

Шевченківським районним судом м. Києва 20 листопада 2013 року прийнято рішення у цивільній справі N 761/20113/13-ц за позовом ТОВ «Кей-Колект» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по кредитному договору від 07 серпня 2008 року N 11381191000 станом на 05 липня 2013 року в сумі 512 тис. 328 грн. та відсотків в розмірі 38 277,93 доларів США, що за курсом НБУ станом на 05 липня 2013 року становить 305 тис. 955 грн.

В подальшому, 28 липня 2015 року державним реєстратором прав на нерухоме майно — приватним нотаріусом Суперфіном Б.М. за результатами розгляду заяви ТОВ «Кей-Колект» про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийнято рішення N 23209948, згідно з яким проведено державну реєстрацію за ТОВ «Кей-Колект» права власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, позивач звернувся за захистом своїх прав до адміністративного суду з відповідним позовом.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що спір між сторонами по справі не є публічно-правовим, а тому цей спір не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства України.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі — Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав: фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України (тут і далі — у редакції, чинній на час прийняття оскарженого рішення) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб’єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального Кодексу України (далі — ЦПК України), у редакції, чинній на час прийняття оскарженого рішення, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Враховуючи те, що спірні правовідносини пов’язані із невиконанням умов цивільно-правових договорів (кредитного та іпотеки), а позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог послався на протиправність позбавлення його права власності, ВеликаПалата Верховного Суду знаходить обґрунтованим висновок апеляційного суду про те, що цей спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постанові Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі N 21-41а16, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від вказаного висновку.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справі й обов’язок суб’єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

За правилами частини першої статті 350 КАС України (у цій самій редакції) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки оскаржене судове рішення прийнято з додержанням норм процесуального права, а правові висновки суду скаржником не спростовані, Велика Палата Верховного Суду не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 345, 350, 356, 359 КАС України, ВеликаПалата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_3 — ОСОБА_4 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.С. Золотніков

Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
В.В. Британчук Л.І. Рогач
Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
В.І. Данішевська О.М. Ситнік
О.Р. Кібенко О.С. Ткачук
В.С. Князєв В.Ю. Уркевич
Л.М. Лобойко О.Г. Яновська

Повний текст постанови підписано 20 квітня 2018 року.

Заказать консультацию бесплатно

Имя

Телефон

×