Правовые позиции Верховного суду Украины

Правовые позиции Верховного суду Украины

 

    

 П О С Т А Н О В А

                    І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н

2 вересня 2015 року                                                                                          м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

 

Головуючого Романюка Я.М.,
Суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,
  Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л., Яреми А.Г.,
       

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про визнання поруки припиненою за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

 

У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі — ПАТ «ОТП Банк»), товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі – ТОВ «ОТП Факторинг Україна») про визнання поруки припиненою. Позивач зазначав, що 8 вересня 2008 року між ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП Банк» було укладено договір про надання споживчого кредиту на споживчі цілі, згідно з яким банк надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 50 000 доларів США, а той прийняв його на умовах сплати відсотків за його користування на умовах, визначених кредитним договором.

З метою забезпечення виконання зобов’язань ОСОБА_2 за кредитним договором між ОСОБА_1 та банком було укладено договір поруки.

23 грудня 2008 року ПАТ «ОТП Банк» звернувся до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з вимогою про дострокове повернення частини кредиту, що залишилася, у зв’язку з невиконанням позичальником ОСОБА_2 своїх обов’язків по поверненню кредиту.

 

В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилається на частину 4 статті 559 УК України, зазначаючи, що порука припинилася, оскільки банк протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явив позову до нього.

Рішенням Вінницького міського суду від 10 листопада 2014 року позов задоволено частково. Визнано припиненою поруку як зобов’язання за договором поруки від 8 вересня 2008 року, укладеним між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк». У задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору поруки відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 29 січня 2015 року рішення суду першої інстанції в частині визнання поруки припиненою скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові. В решті рішення залишено без змін.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1.

У заяві ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду Вінницької області від 29 січня 2015 року та ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ        від 23 березня 2015 року та залишити в силі рішення Вінницького міського суду від 10 листопада 2014 року, посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме: частини 4 статті 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.

Відповідно до змісту ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Судом установлено, що 8 вересня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір за умовами якого банк надав ОСОБА_2 кредит в розмірі 50 000 доларів США із строком повернення до 8 вересня         2023 року.

З метою забезпечення виконання зобов’язань ОСОБА_2 за зазначеним кредитним договором між ОСОБА_1 та банком було укладено договір поруки від 8 вересня 2008 року.

Згідно п. 1.1 договору поруки поручитель зобов’язується відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його боргових зобов’язань перед кредитором за кредитним договором в повному обсязі таких зобов’язань.

 

Відповідно до п. 3.2 договору поруки поручитель приймає на себе зобов’язання у випадку невиконання боржником боргових зобов’язань перед кредитором за кредитним договором здійснити виконання боргових зобов’язань в обсязі, заявленому кредитором, протягом трьох банківських днів з дня отримання відповідного письмово повідомлення кредитора.

У зв’язку з невиконанням ОСОБА_2 своїх зобов’язань за кредитним договором ЗАТ «ОТП Банк» надіслав позичальнику та поручителю вимогу про дострокове повернення частини кредиту, що залишилася, протягом 30 календарних днів з дати отримання вимоги.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог щодо припинення поруки, суд першої інстанції виходив з того, що вимогою про дострокове повернення частини кредиту, що залишилася ЗАТ «ОТП Банк» змінив строк виконання основного зобов’язання. Оскільки позичальник за таких обставин повинен був повернути кредит до кінця лютого 2009 року, однак не зробив цього, то банк міг пред’явити позов до поручителя протягом шести місяців, тобто до кінця липня 2009 року, однак фактично звернувся до суду з таким позовом до поручителя лише в березні 2012 року.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частинні задоволення позовних вимог щодо припинення поруки, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився касаційний суд, виходив із того, що ЗАТ «ОТП Банк» скористалось своїм правом на дострокове повернення позики у відповідності до ч. 2 ст. 1050 ЦК України і такі дії не можуть змінити умов укладеного 8 вересня 2008 року договору поруки, яким встановлено кінцеву  дату його закінчення. Вимога про погашення заборгованості за кредитним договором від 23 грудня 2008 року, яка була направлена банком ОСОБА_2 та ОСОБА_1, не змінила строк виконання основного зобов’язання. Крім того, зазначену вище позовну заяву про визнання поруки припиненою ОСОБА_1 подав до суду після набрання законної сили інших судових рішень, якими стягнуто існуючу заборгованість за кредитом солідарно з позичальника та поручителя і тим самим визнано, що порука не припинилася.

У наданих для порівняння:

— постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року суд дійшов висновку про те, що договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного припинення всіх зобов’язань боржника за кредитним договором, та що кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання, який був змінений ним відповідно до пункту 1.9.1 кредитного договору, не пред’явив протягом шести місяців вимоги до поручителя про виконання зобов’язання, тому зобов’язання за договором поруки припинилися.

— постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року суд дійшов висновку про те, що пред’явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов’язання й був зобов’язаний пред’явити позов до поручителя протягом шести місяців, починаючи від цієї дати.

 

Отже, наявна невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Усуваючи розбіжності у застосуванні касаційним судом зазначеної вище норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного припинення усіх зобов’язань боржника за кредитним договором.

При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно статті 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов’язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов’язань за цим договором, строк пред’явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту порушення позичальником строку виконання зобов’язання згідно з такими умовами або у зв’язку із застосуванням банком права на вимогу про повернення кредиту достроково порушення встановленого банком строку дострокового повернення позичальником кредиту.

Пред’явивши вимогу про дострокове повернення кредиту та сплати відсотків за користування ним кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов’язання й міг пред’явити позов до поручителя протягом шести місяців, починаючи від дати порушення позичальником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту.

Таким чином, у справі, яка переглядається, суд першої інстанції, установивши, що договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного припинення усіх зобов’язань боржника за кредитним договором, та що кредитор протягом шести місяців від дня порушення позичальником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту не пред’явив позову до поручителя дійшов правильного висновку про те, що зобов’язання ОСОБА_1 за договором поруки припинилися.

 

 

Отже, у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції, погодившись із висновками апеляційного суду, неправильно застосував частину четверту статті 559 ЦК України. Щодо посилання апеляційного суду на існуюче рішення суду про солідарне стягнення заборгованості з позичальника ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_1, яким визнано, що порука не припинена, то це судове рішення скасоване ухвалою касаційного суду від 18 лютого 2015 року.

За таких обставин рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій слід скасувати,  а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Керуючись п. 1, 4 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч.ч. 1, 2 ст. 360-4 ЦПК України, судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

 

п о с т а н о в и л а :

 

 

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Вінницької області від 29 січня 2015 року та ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2015 року скасувати і залишити в силі рішення Вінницького міського суду від 10 листопада 2014 року.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

 

 

 

Головуючий   Я.М. Романюк
 

 

Судді

   

 

В.І. Гуменюк

 

Н.П. Лященко

 

    Л.І. Охрімчук

 

    Ю.Л. Сенін

 

    В.М. Сімоненко

 

А.Г. Ярема

 

 

Заказать консультацию бесплатно

Имя

Телефон

×